Визволення Василівського району розпочалося безпосередньо у жовтні 1943року. Полки 59 гвардійської Червонопрапорно - Лисичанської дивізіі, 526 окремий мінометний полк та інші підрозділи 3-ї гвардійської арміі III-го Українського фронту визволяли Василівщину від німецько-фашистських загарбників. 59 Лисичанська гвардійська стрілецька дивізія (колишня 197) брала участь у Сталінградській, Ворошиловградській, Донбаській,Запорізькій битвах, Нікопольсько-Криворізькій,Одеській, Ясько-Кишинівській наступальних операціях, визволенні Румуніі і Болгаріі, у Дебреценській, Будапештській і Віденській наступальних операціях.
За бойові заслуги отримала назву Краматорської, нагороджена орденами Червоного Прапора,Суворова II ступеня, Хмельницького II ступеня. 19 гвардійців стали героями Радянського Союзу. Дивізією командували: М.І.Запорожченко та Г.П. Карамишев.
Зі статті "Победа за нами"з газети колишньої 197-їстрілецької дивізії (згодом 59-ї гвардійської) від 29 жовтня 1943 року№193 стало відомо, що 27-28 жовтня в районі південно - східніше нижньої течії Дніпра наші війська оволоділи районними центрами: Василівка, Якимівка, Нижні Сірогози і зайняли понад 120 інших населених пунктів.
На фронтах Великої Вітчизняної війні захищали свободу і незалежність Батьківщини 720 орлянців, 297— за бойові подвиги нагороджені орденами та медалями. В селі є братська могила 377 радянських воїнів, загиблих у визвольних боях, на якій встановлено пам'ятник. На честь 455 воїнів-односельців, загиблих у боротьбі з ворогом, встановлено меморіальні плити.. В боях за Батьківщину полягли кращі сини нашого села. Багато солдат і офіцерів удостоєні урядових нагород. Ми пишаємося іменами земляків: Савченко К.І., Шульга Р.Т., Жовтоніжко Ф.Р., Сандак М.А., Школовий П.Ю., Савченко П.Г., Волик А.М., Смішко І.С., Шарейко Т.Л., Лисенко М.В., і багато інших.
Фашистські звірі в наше село вдерлися 04 жовтня 1941 року. Два роки «коричнева чума» своїми кованими чоботами топтала наше землю, грабуючи наше населення, знищуючи народне добро. 27 жовтня 1943 року бійці Лисичанської дивізії звільнили наше село. 613 орлянців та 22 яснополянці зі зброєю в руках пішли захищати рідну землю. 412 односельців полягли в боях, захищаючи село. В братській могилі с.Орлянське разом з нашими земляками, визволителями села, а також з тими, хто знаходився на лікуванні і помер, в ХППГ 5219 у старих корпусах Орлянської школи, похований Олексій Пагін, про якого навіть гітлерівський генерал писав: «Для того, чтобы нам победить большевиков, мы должны сражаться так, как сражается их офицер Пагин». Одна з вулиць села Орлянське носить ім’я лейтенанта Пагіна. На територіі Орлянської школи у старих корпусах, де зараз знаходиться дитячий садочок «Орлятко», під час Великої Вітчизняної війни знаходився військово-польовий шпиталь ХППГ-5219.
Спливає час. Події осені 1943 року канули у давнину. І лише пам'ять час від часу відновлює ті страшні картини.
Пам’ятають німецько - румунську навалу жителі села, яким на той період було більше 7 років. Постійний страх, що переслідував людей щодня, став звичним. Окупанти не шкодували ні старих, ні малечу. Жінок та дітей змушували зчищати дороги від баговиння,розкопувати обабіч доріг ями, щоб стікала вода. Підлітки змушені були здовбувати дорогу кирками до живої (твердої) землі. Змучені діти падали від утоми та голоду. Потім була щоденна праця на полях. Маленькі діти з 2-метровими граблями згрібали листя, полову, солому Руки бралися кривавими мозолями. Та найстрашнішою була евакуація до Білозерки. Людей гнали, як худобу, своїм ходом. Слабких та немічних розстрілювали. Звечора загнали усіх на колгоспний двір. Виставили охорону. Вночі дехто спробував втікати, але німці наче чекали цього, швидко організували облави. Втікачів половили під скиртами. Багатьох зразу ж повішали. Останніх врятувало диво - вранці червоноармійці прогнали німців. Це було саме у 1943 році. Німці вже відступали,а мирне населення брали із собою як прикриття.